День Петра й Павла: чорний борщ і жіночі обіди

12 липня відзначають день пам`яті святих апостолів Петра й Павла - перших учнів та найближчих помічники Ісуса Христа, пише BBC News.

В Україні апостолів шанують як покровителів землеробства, нового врожаю й пастухів.

На день Петра й Павла утримуються від польових робіт, прання й шиття та важкої роботи по господарству.

Цього дня закінчується петрівський піст і на честь апостолів влаштовують святкові петрівські обіди, на які запрошують рідних, кумів, сусідів, а також незаможних людей.

Годиться цього дня відвідати сиріт, немічних і хворих і принести їм почастунки.

За народними переказами, цього дня Ісус Христос разом із Петром і Павлом ходять по землі й перевіряють, як люди їх шанують, чи дотримуються приписів святкування, чи не ображають слабких і безсилих.

Винних - немилосердно карають, насилаючи нещастя, пожежу, хвороби. Тому кожного, хто цього дня завітає до хати, варто гостинно прийняти й пригостити.

Петрівські обіди готують з того, що цьогоріч поспіло на полі, в городі й садку. На столі обов`язково має бути борщ із первинок нового врожаю.

Оскільки недозрілі буряк і морква, молоде листя капусти не дають характерного насиченого кольору, петрівський борщ називають "сірим". На Харківщині його готували із трьох молодих півників у трьох горщиках.

На Житомирщині варять "чорний борщ". Такий колір дають гриби, які вже з`являються о цій порі.

"На Петра без гриба не снідають й не обідають", - кажуть поліщуки.

Старовинна легенда переповідає, що колись хлібний колос був великий, на все стебло. Ісус Христос із Петром і Павлом якось зайшли в хату до одної жінки й побачили, що вона не шанує хліб, підпалками обтирає загаджену дитину.

Зпересердя Господь шарпанув колос і все зерно обсипалось. Але Петро й Павло вмовили Спасителя залишити трошки зерна на вершечку стебла для котів і собак, які не завинили перед ним.

З того часу люди споживають "собачу й котячу долю", а Петра й Павла шанують як спасителів святого хліба.

На їхню честь цього дня треба обов`язково зробити перший зажин на полі, поставити на покуті й зерном із нього засівати озимину.

Неодмінно до святкового обіду печеться хліб із борошна нового врожаю, навіть якщо зерно подекуди й недостигло.

До середини ХІХ століття в Києві зберігався звичай освячувати на Петра й Павла в церкві хліб нового врожаю. Пекли його з ячменю, який зажинали перед Петровим днем.

На Полтавщині й Сумщині петрівські обіди, на які збиралися тільки жінки, називалися "брикси".

Влаштовували їх, аби корови не брикалися й не билися, щоб добре "відбігали" й привели здорових телят.

На Поділлі жінки цього дня "замочували дійниці" — гуртом обідали й загодовували корів травами жовтого кольору, "щоб жовте молоко було".

До свята готували ритуальне печиво з яєць і сиру, який хазяйки збирали протягом петрівського посту.

Легенда переповідає, що Петро та Павло, мандруючи, харчуються тільки сирниками-мандриками. Якось зозуля вкрала у святого Петра одну мандрику. За це її Бог покарав, і вона щороку на Петра давиться нею й перестає кувати. Якщо ж кує і після Петра це віщує довгу й теплу осінь.

Пастухи шанують святого Петра як свого патрона.

В усіх регіонах України колись до свята Петра вони не стригли волосся, тримали піст, щоб випас худоби минув без втрат в отарі й череді. Увечері господарі щедро їх частували.

На Бойківщині й Гуцульщині Петрів день вважався основним святом пастухів. На Петра ватага пастухів спускалася з гір і на сільському вигоні лаштувалися спільні обіди на їх пошанування.

Напередодні в землі викопували неглибокий рів чотирикутної форми так, щоб посередині залишився квадрат зеленої трави. Туди втикали хрест із гілок, прикрашали його польовими квітами й вінками.

Пастухи сідали навколо імпровізованого столу, спустивши ноги в рівчачок. Господарі худоби виставляли найкращі почастунки, пригощали їх горілкою, обдаровували грудками масла й сиру.

Вшановували пастухів щедро, бо від них залежало, чи добре напасеться худоба протягом літа.

На петропавлівські святкування ставили гойдалки й кругові каруселі, про що згадує православний полеміст ХVІ століття Іван Вишенський.

Завдяки його гнівним звинуваченням українців у дотриманні поганських звичаїв сьогодні ми знаємо, що на свято Петра й Павла багато люду збиралося "на те диявольське видовище".

Колисання на гойдалках було архаїчним способом очищення повітрям напередодні важливої події - жнив, які на повний хід розпочиналися після Петрового дня.

Звичай ставити петропавлівські колиски біля сільських кладовищ і церковних цвинтарів свідчить про їхній прадавній зв`язок із культом мертвих.

Ритуальні дії, традиції спільних обідів засвідчують, що на постаті святих Петра й Павла було перенесено функції архаїчних божеств урожаю, плодючості й достатку, ім`я яких на сьогодні вже втрачено "в поході віків".