Трудовий скандал у Словаччині: звільнено близько 40 українців, що працювали за офіційним трудовим контрактом
Одна зі словацьких фірм міста Тренчін (Trenčín - словац.) без попереджень, без дотримання жодних зобов`язань перед робітниками, виставила за двері близько 40 робітників з України, що працювали в Словаччині за офіційними трудовими контрактами. Людям не виплатили з/п за декілька місяців, а про несподіване звільнення та виселення з гуртожитку вони дізнались по приїзду з відпустки
Про це йдеться у матеріалі euhosti.blogspot.com
Характерно, що на захист українців виступило найпопулярніше словацьке щоденне видання Nový Čas (стаття про звільнення українців - тут, а скрін з сайту газети - див. вище), яке належить швейцарсько-німецькому видавничому СП Ringier Axel Springer. Посольство України в Словаччині, як завжди, мовчить, хоча би дозвонитися туди - нереально. Коронакриза, тяжкі часи у українських дипломатів... Цим держслужбовцям, як на мене, зробити "вакцінацію" та розпустити на всі чотири сторони, аби не мучались за "мізерні" зарплати українських чиновників. Може б тоді були ближче до людей.
Деталі щодо масового звільнення українців. Про те, що коронакриза призведе до численних втрат серед українців на міжнародному ринку праці, я попереджав в своєму блозі неодноразово. Коронавірус фактично повністю перекрив можливість тимчасового працевлаштування в ЄС для нелегальних заробітчан з України (див., наприклад, тут та осьде). Крім цього, писалось і про те, що серед українців, офіційно працюючих в ЄС загалом, та в Словаччині зокрема, теж будуть масштабні скорочення (див. тут, ось тут та осьде). На жаль, як бачимо, цей процес набув і характер відвертого беззаконня в окремих випадках.
Видання Nový Čas написало про історію чотирьох громадян України, які декілька років працювали в одній і тій самій компанії з міста Тренчин. 27-річна Катерина працювала офіціанткою, 43-річний Анатолій, його 27-річний тезка та 36-річний Едуард були будівельниками в цій самій компанії. Чоловікам майже три місяці не платили зарплатню. Дівчина не отримувала грошей за працю близько півтора місяця. У підсумку, вони поїхали в Україну в узгоджену словацькою компанією відпустку. Після вчасного повернення в Словаччину, всі четверо дізнались про те, що вже звільнені "заднім числом". Ніхто з них не підписував жодних документів. Люди кажуть, що якщо і є якись підписані папіри - то це стовідсотково, не їхні підписи. Крім цього, Катерина стверджує, що їх виселили з гуртожитку, хоча вони проплатили за кімнату і мали ще мінімум два тиждні до кінця оплаченого терміну. За їхніми словами в такій самій ситуації опинились ще близько 30-40 українців-співробітників їхньої компанії - без роботи та даху над головою. Але не всі хочуть говорити про це з журналістами. Тут треба пояснити дещо, про що не написали словаки. Справа в тому, що іноземні працівники, які мали дозвіл на проживання в Словаччині з приводу працевлаштування, при втраті робочого місця мають щонайменше 30 днів на те, щоб знайти нову працю, повідомити про це у відповідний територіальний уряд праці і в поліцію та отримати новий дозвіл на проживання. Інакше - додому. Тож багато хто з українців вважає за краще мовчки вирішувати проблему, сподіваючись на толерантність або навіть допомогу вже колишнього роботодавця. До речі, словацькі журналісти побували і в офісі компанії, яка звільнила українців. Ніхто не захотів спілкуватися з ними, помічниця одного з керівників фірми повідомила журналістам, що весь директорат у від`їзді, з ситуацією, нібито, розбираються, а відповідь редакції Nového Času буде надана наступного тиждня, по e-mail. Що ж, велике спасибі словацьким колегам, в особі Маріана Міхалко (Marián Michalko - словац.) за увагу до проблем українців в Словаччині. Сподіваюсь, що редакція Nového Času і надалі не залишить на самоплив описаний приклад недбальства словацьких роботодавців.
Декілька нюансів, які слід пояснити співвітчизникам, не знайомим з буденністю життя українських заробітчан за кордоном. В ЄС досить поширеною є схема, коли іноземні працівники влаштовуються на роботу не по прямим контрактам з безпосередніми роботодавцями, а через так звані "працьовні агентури". Тобто, українці - офіціантки, будівельники, сантехніки, різноробочи та ін. - числяться в штаті агенції-посередника, а фактично працюють у зовсім інших фірмах. При цьому безпосередній роботодавець виплачує гроші за працю не особисто працівникам, а тій самій агенції-посереднику. А вже агенція розраховується з людьми, після того, як здійснить відрахування на свою користь за певні послуги робітникам. Підстави для існування таких схем з агенціями-посередниками дуже прості. Мовляв, робітники не володіють мовою країни, де працюють, а тому потребують постійного супроводу і допомоги, не буде роботодавець перейматися питаннями побуту заробітчан - це непрофільний бізнес для автозаводу чи будівельної компанії і т.і. У підсумку така схема часто-густо призводить і до численних зловживань посередників - коли з людей утримують гроші за незрозумілі послуги, коли об`єм таких послуг значно перебільшується чи ціна на такі послуги значно вища ніж середні показники по ринку. Всі ці факти, між іншим, були докладно викладені у дослідженні Агентства ЄС з питань фундаментальних прав (European Union Agency for Fundamental Rights - англ. - FRA, більш докладно див. тут). Це, як раз, саме той офіційний орган ЄС, куди слід скаржитися на роботодавців всім знедоленим і саме там шукати допомоги.
Ну і наостанок, декілька слів про Посольство України в Словаччині. Згадана публікація в Nový Čas вийшла зранку в п`ятницю, 11-го вересня. Хоча на сайті Посольства і значиться (див. тут), що консульский відділ надає консультації по телефону в понеділок, середу, четвер та п`ятницю з 13-ї до 17-ї години, і у вівторок з 8-ї до 12-ї години, в п`ятницю дозвонитися в Посольство не пощастило. Я недарма навів всі часи "телефоного прийому громадян" - наприклад, іміграційна поліція Словаччини приділяє українцям, як іноземцям, значно більше часів прийому, ніж Посольство Батьківщини)). Зверніть увагу і на те (див. скріншот вище), що у формі електроного "зворотнього зв`язку" на сайті Посольства, відсутній навіть пункт, який би хоча б своєю назвою (наприклад "питання порушення прав людини" чи щось подібне - авт.) давав якусь примарну надію на захист українців за кордоном. Що ж, подивимось, як Посольство буде реагувати на цю ситуацію з понеділка. Як підприємець, особисто я, наприклад, не вірю в будь який позитивний результат від діяльності Посольства. Тому і не звертався до них ні-ко-ли. Як кажуть, сто год мак не родив і голоду не було. Але ж інтереси, принаймні, більш незахищених верств співвітчизників, Посольство мало би захищати. Стосовно тих заробітчан, які не побоялися поспілкуватися з журналістами - молодці! Правильно зробили. Хай там що, а мовчати не можна в даному випадку. Буде потреба - звертайтесь. Залишайтесь з цим блогом. А головне - залишайтесь здоровими.
Про це йдеться у матеріалі euhosti.blogspot.com
Характерно, що на захист українців виступило найпопулярніше словацьке щоденне видання Nový Čas (стаття про звільнення українців - тут, а скрін з сайту газети - див. вище), яке належить швейцарсько-німецькому видавничому СП Ringier Axel Springer. Посольство України в Словаччині, як завжди, мовчить, хоча би дозвонитися туди - нереально. Коронакриза, тяжкі часи у українських дипломатів... Цим держслужбовцям, як на мене, зробити "вакцінацію" та розпустити на всі чотири сторони, аби не мучались за "мізерні" зарплати українських чиновників. Може б тоді були ближче до людей.
Деталі щодо масового звільнення українців. Про те, що коронакриза призведе до численних втрат серед українців на міжнародному ринку праці, я попереджав в своєму блозі неодноразово. Коронавірус фактично повністю перекрив можливість тимчасового працевлаштування в ЄС для нелегальних заробітчан з України (див., наприклад, тут та осьде). Крім цього, писалось і про те, що серед українців, офіційно працюючих в ЄС загалом, та в Словаччині зокрема, теж будуть масштабні скорочення (див. тут, ось тут та осьде). На жаль, як бачимо, цей процес набув і характер відвертого беззаконня в окремих випадках.
Видання Nový Čas написало про історію чотирьох громадян України, які декілька років працювали в одній і тій самій компанії з міста Тренчин. 27-річна Катерина працювала офіціанткою, 43-річний Анатолій, його 27-річний тезка та 36-річний Едуард були будівельниками в цій самій компанії. Чоловікам майже три місяці не платили зарплатню. Дівчина не отримувала грошей за працю близько півтора місяця. У підсумку, вони поїхали в Україну в узгоджену словацькою компанією відпустку. Після вчасного повернення в Словаччину, всі четверо дізнались про те, що вже звільнені "заднім числом". Ніхто з них не підписував жодних документів. Люди кажуть, що якщо і є якись підписані папіри - то це стовідсотково, не їхні підписи. Крім цього, Катерина стверджує, що їх виселили з гуртожитку, хоча вони проплатили за кімнату і мали ще мінімум два тиждні до кінця оплаченого терміну. За їхніми словами в такій самій ситуації опинились ще близько 30-40 українців-співробітників їхньої компанії - без роботи та даху над головою. Але не всі хочуть говорити про це з журналістами. Тут треба пояснити дещо, про що не написали словаки. Справа в тому, що іноземні працівники, які мали дозвіл на проживання в Словаччині з приводу працевлаштування, при втраті робочого місця мають щонайменше 30 днів на те, щоб знайти нову працю, повідомити про це у відповідний територіальний уряд праці і в поліцію та отримати новий дозвіл на проживання. Інакше - додому. Тож багато хто з українців вважає за краще мовчки вирішувати проблему, сподіваючись на толерантність або навіть допомогу вже колишнього роботодавця. До речі, словацькі журналісти побували і в офісі компанії, яка звільнила українців. Ніхто не захотів спілкуватися з ними, помічниця одного з керівників фірми повідомила журналістам, що весь директорат у від`їзді, з ситуацією, нібито, розбираються, а відповідь редакції Nového Času буде надана наступного тиждня, по e-mail. Що ж, велике спасибі словацьким колегам, в особі Маріана Міхалко (Marián Michalko - словац.) за увагу до проблем українців в Словаччині. Сподіваюсь, що редакція Nového Času і надалі не залишить на самоплив описаний приклад недбальства словацьких роботодавців.
Декілька нюансів, які слід пояснити співвітчизникам, не знайомим з буденністю життя українських заробітчан за кордоном. В ЄС досить поширеною є схема, коли іноземні працівники влаштовуються на роботу не по прямим контрактам з безпосередніми роботодавцями, а через так звані "працьовні агентури". Тобто, українці - офіціантки, будівельники, сантехніки, різноробочи та ін. - числяться в штаті агенції-посередника, а фактично працюють у зовсім інших фірмах. При цьому безпосередній роботодавець виплачує гроші за працю не особисто працівникам, а тій самій агенції-посереднику. А вже агенція розраховується з людьми, після того, як здійснить відрахування на свою користь за певні послуги робітникам. Підстави для існування таких схем з агенціями-посередниками дуже прості. Мовляв, робітники не володіють мовою країни, де працюють, а тому потребують постійного супроводу і допомоги, не буде роботодавець перейматися питаннями побуту заробітчан - це непрофільний бізнес для автозаводу чи будівельної компанії і т.і. У підсумку така схема часто-густо призводить і до численних зловживань посередників - коли з людей утримують гроші за незрозумілі послуги, коли об`єм таких послуг значно перебільшується чи ціна на такі послуги значно вища ніж середні показники по ринку. Всі ці факти, між іншим, були докладно викладені у дослідженні Агентства ЄС з питань фундаментальних прав (European Union Agency for Fundamental Rights - англ. - FRA, більш докладно див. тут). Це, як раз, саме той офіційний орган ЄС, куди слід скаржитися на роботодавців всім знедоленим і саме там шукати допомоги.
Ну і наостанок, декілька слів про Посольство України в Словаччині. Згадана публікація в Nový Čas вийшла зранку в п`ятницю, 11-го вересня. Хоча на сайті Посольства і значиться (див. тут), що консульский відділ надає консультації по телефону в понеділок, середу, четвер та п`ятницю з 13-ї до 17-ї години, і у вівторок з 8-ї до 12-ї години, в п`ятницю дозвонитися в Посольство не пощастило. Я недарма навів всі часи "телефоного прийому громадян" - наприклад, іміграційна поліція Словаччини приділяє українцям, як іноземцям, значно більше часів прийому, ніж Посольство Батьківщини)). Зверніть увагу і на те (див. скріншот вище), що у формі електроного "зворотнього зв`язку" на сайті Посольства, відсутній навіть пункт, який би хоча б своєю назвою (наприклад "питання порушення прав людини" чи щось подібне - авт.) давав якусь примарну надію на захист українців за кордоном. Що ж, подивимось, як Посольство буде реагувати на цю ситуацію з понеділка. Як підприємець, особисто я, наприклад, не вірю в будь який позитивний результат від діяльності Посольства. Тому і не звертався до них ні-ко-ли. Як кажуть, сто год мак не родив і голоду не було. Але ж інтереси, принаймні, більш незахищених верств співвітчизників, Посольство мало би захищати. Стосовно тих заробітчан, які не побоялися поспілкуватися з журналістами - молодці! Правильно зробили. Хай там що, а мовчати не можна в даному випадку. Буде потреба - звертайтесь. Залишайтесь з цим блогом. А головне - залишайтесь здоровими.