Поховайте мене під пікселем: як сучасні технології допомагають знайти померлих родичів
Цифрові кладовища — це порівняно новий тренд, вони все активніше з`являються в різних країнах світу
Ідея проста: як правило, цифрові кладовища є базами даних, де зберігається інформація про поховання. У такого феномена відразу кілька переваг: людям ці бази даних допомагають шукати померлих родичів, органам самоврядування — вести інвентаризацію землі і розуміти, скільки вільних ділянок залишилося. На прикладі литовської Клайпеди розповідаємо, як працюють цифрові кладовища.
Детально у матеріалі від Громадське.
На відміну від більш розвинених і густонаселених країн світу, котрі активно шукають нові способи позбавлення від тіл, себто і кремацію, і компостування, і так звані хмарочоси мертвих, Литва дуже консервативна. Тут тіла прийнято ховати в землю, а культура похоронних церемоній, догляду за могилами, будівництва сімейних надгробків, трепетного ставлення до Дня покійних і спочилих у принципі заслуговує окремої розповіді. Водночас площа кладовищ в країні збільшується, і разом з цим перед суспільством постають дві проблеми: держава стурбована пошуком вільних ділянок і підтриманням територій в порядку, а люди — можливістю відшукати могили близьких. Люди старіють, покоління змінюються, багато хто вмирає, інші від`їжджають за кордон і приїжджають додому зрідка, а надгробки залишаються — іноді й без нагляду та занедбані.
Приморська Клайпеда стала першим містом в Литві, яке вирішило полегшити пошук поховань і привести в порядок систему. У минулому році муніципальна влада представила містянам цифрову карту двох головних кладовищ — Лебартайского і Йонішкес. Сьогодні вони займають площу в розмірі 75 га, на них поховані близько 75 тисяч осіб. Завдяки новим технологіям процедура нагляду та обліку нічийних пам`ятників, під якими покояться тисячі клайпедчан, значно спростилася.
На сайті kapines.klaipeda.lt, що працює і литовською, і англійською, є докладна карта, вкладки і пошуковик, де можна вбити прізвище та ім`я людини — і система видасть потрібну інформацію — точне місце поховання, дані про покійного, фотографії надгробка. У муніципалітеті стверджують, що доглядачі періодично будуть оновлювати інформацію та фотографії.
Знайти потрібну могилу просто, каже завідувачка відділом Клайпедського самоврядування з нагляду за кладовищами Зіна Станкене.
«За іменем і прізвищем покійного і датою смерті в будь-якому сучасному телефоні, на комп`ютері або планшеті ви знайдете конкретне місце. Google Maps, який синхронізований з системою, побудує чіткий маршрут до того чи іншого поховання», — каже вона.
Оцифруванням кладовищ в Клайпеді займалася фірма «Kapinių valdymo sprendimai» (Рішення з управління кладовищ).
Крім іншого, технологічний прогрес торкнувся і території самих кладовищ. Так, біля воріт Лебартай з`явилася велика дошка, де вказано спеціальний QR-код. Відсканувавши його за допомогою телефону, можна потрапити на спеціальну сторінку для пошуку і знайти потрібну могилу через Google Maps або Waze. Устаткування такої системи обійшлося місту в 47 тисяч євро. Слідом за Клайпедою моду на комп`ютеризацію підхопила і столиця. Найбільше кладовище у Вільнюсі було оцифровано в липні цього року.
За словами Зіни Станкене, їй не раз доводилося стикатися з історіями, коли емігранти довго шукали своїх старих друзів, рідних або родичів, а пошуки приводили їх на кладовище.
Так Ірина — громадянка Литви, що вже давно живе в Хайфі — знайшла могилу своєї троюрідної сестри.
Ірина вийшла заміж і живе в Ізраїлі з 1988 року, а після смерті батька перевезла до себе маму — і відтоді зв`язки з родичами якось розпалися. У минулому році вона вперше за довгий час зібралася в Литву і вирішила зустрітися з сестрою. По приїзду дізналася, що сестра померла кілька років тому.
«Коли я приїхала в Клайпеду, звичайно, вважала за потрібне прийти до неї на могилу, але не знайшла. Однак, хочете вірте, хочете ні, мій візит вдало збігся з презентацією нової системи, тому завдяки цьому нововведенню я зуміла знайти те, що шукала, віддала данину пам`яті...», — розповіла вона.
Не всі відразу знаходять могили родичів, зазвичай це стосується похованих до 2000 року.
«Письмові журнали від 2000 року система зчитує, вони в належному порядку, але з тими, хто був похований раніше технічний процес обробки даних йде повільніше», — пояснював старший фахівець відділу Раймондас Казлаускас.
Оцифровка кладовищ — міжнародний тренд. У 2019 році Ізраїль став першою країною в світі, де оцифрували всі кладовища. Робота проводилася співробітниками ізраїльського відділення міжнародної організації MyHeritage із залученням 33 тисячі волонтерів — переважно на гроші, зібрані в ході краудфандингової кампанії.
Проєкт стартував в 2014 році і зайняв п`ять років: були сфотографовані 1,5 млн могил на 638 кладовищах. Всі дані доступні на спеціальному сайті, який організований за схожим принципом з литовським: в рядку пошуку потрібно вбити ім`я і прізвище людини, система видасть інформацію про його поховання і допоможе побудувати маршрут.
Організація MyHeritage закликає громадян допомагати — фотографувати нові кладовища і пересилати їх авторам проєкту.
У деяких країнах Азії є кладовища, де диджиталізація починається з самих могил. Там на надгробному камені або поруч з ним встановлюється QR-код: відсканувавши його своїм смартфоном, людина потрапляє на спеціальний сайт, де може прочитати біографію померлого і погортати його фотографії — цю інформацію надають родичі.
У країнах Європи часто більш консервативних в таких питаннях QR-коди біля надгробків поки не набули широкого поширення. За словами професора права Ґерда Мерка з Німеччини, власники кладовищ побоюються, що QR-коди з переходом на сайт, де буде представлена розширена інформація про померлого, порушують закон про захист персональних даних.
У пострадянських країнах оцифруванням кладовищ теж займаються. Так, у 2017 році в Росії з`явився сервіс «Кладовища Росії.рф», створений за підтримки Міністерства регіонального розвитку. До 2019 року творці сайту узагальнили дані про 8 млн поховань. Правда, загальнодоступної бази даних там немає — можна замовити послугу пошуку поховання в індивідуальному порядку. За 2400 рублів (близько 26,5 євро) творці сайту обіцяють надати точну адресу місця поховання і карту, по якій можна буде прокласти маршрут.
А ось аналогічна база Білорусі — проєкт під назвою «Пам`ятаємо» — була створена з ініціативи волонтерів. «По суті, в країні не було жодного ефективного механізму, щоб знайти місце поховання конкретної людини, — говорить автор проекту Костянтин Начаткін. — Я чекав якогось рішення, а потім зрозумів, що повинен створити його сам». Проект був запущений 3 роки тому, до амбітної мети — оцифрувати всі кладовища Білорусі — ще далеко, зате волонтери проекту частково оцифрували деякі кладовища в Росії і Україні.
Ідея проста: як правило, цифрові кладовища є базами даних, де зберігається інформація про поховання. У такого феномена відразу кілька переваг: людям ці бази даних допомагають шукати померлих родичів, органам самоврядування — вести інвентаризацію землі і розуміти, скільки вільних ділянок залишилося. На прикладі литовської Клайпеди розповідаємо, як працюють цифрові кладовища.
Детально у матеріалі від Громадське.
Google Maps допоможе
На відміну від більш розвинених і густонаселених країн світу, котрі активно шукають нові способи позбавлення від тіл, себто і кремацію, і компостування, і так звані хмарочоси мертвих, Литва дуже консервативна. Тут тіла прийнято ховати в землю, а культура похоронних церемоній, догляду за могилами, будівництва сімейних надгробків, трепетного ставлення до Дня покійних і спочилих у принципі заслуговує окремої розповіді. Водночас площа кладовищ в країні збільшується, і разом з цим перед суспільством постають дві проблеми: держава стурбована пошуком вільних ділянок і підтриманням територій в порядку, а люди — можливістю відшукати могили близьких. Люди старіють, покоління змінюються, багато хто вмирає, інші від`їжджають за кордон і приїжджають додому зрідка, а надгробки залишаються — іноді й без нагляду та занедбані.
Приморська Клайпеда стала першим містом в Литві, яке вирішило полегшити пошук поховань і привести в порядок систему. У минулому році муніципальна влада представила містянам цифрову карту двох головних кладовищ — Лебартайского і Йонішкес. Сьогодні вони займають площу в розмірі 75 га, на них поховані близько 75 тисяч осіб. Завдяки новим технологіям процедура нагляду та обліку нічийних пам`ятників, під якими покояться тисячі клайпедчан, значно спростилася.
На сайті kapines.klaipeda.lt, що працює і литовською, і англійською, є докладна карта, вкладки і пошуковик, де можна вбити прізвище та ім`я людини — і система видасть потрібну інформацію — точне місце поховання, дані про покійного, фотографії надгробка. У муніципалітеті стверджують, що доглядачі періодично будуть оновлювати інформацію та фотографії.
Знайти потрібну могилу просто, каже завідувачка відділом Клайпедського самоврядування з нагляду за кладовищами Зіна Станкене.
«За іменем і прізвищем покійного і датою смерті в будь-якому сучасному телефоні, на комп`ютері або планшеті ви знайдете конкретне місце. Google Maps, який синхронізований з системою, побудує чіткий маршрут до того чи іншого поховання», — каже вона.
Оцифруванням кладовищ в Клайпеді займалася фірма «Kapinių valdymo sprendimai» (Рішення з управління кладовищ).
Крім іншого, технологічний прогрес торкнувся і території самих кладовищ. Так, біля воріт Лебартай з`явилася велика дошка, де вказано спеціальний QR-код. Відсканувавши його за допомогою телефону, можна потрапити на спеціальну сторінку для пошуку і знайти потрібну могилу через Google Maps або Waze. Устаткування такої системи обійшлося місту в 47 тисяч євро. Слідом за Клайпедою моду на комп`ютеризацію підхопила і столиця. Найбільше кладовище у Вільнюсі було оцифровано в липні цього року.
Нові старі зв`язки
За словами Зіни Станкене, їй не раз доводилося стикатися з історіями, коли емігранти довго шукали своїх старих друзів, рідних або родичів, а пошуки приводили їх на кладовище.
Так Ірина — громадянка Литви, що вже давно живе в Хайфі — знайшла могилу своєї троюрідної сестри.
Ірина вийшла заміж і живе в Ізраїлі з 1988 року, а після смерті батька перевезла до себе маму — і відтоді зв`язки з родичами якось розпалися. У минулому році вона вперше за довгий час зібралася в Литву і вирішила зустрітися з сестрою. По приїзду дізналася, що сестра померла кілька років тому.
«Коли я приїхала в Клайпеду, звичайно, вважала за потрібне прийти до неї на могилу, але не знайшла. Однак, хочете вірте, хочете ні, мій візит вдало збігся з презентацією нової системи, тому завдяки цьому нововведенню я зуміла знайти те, що шукала, віддала данину пам`яті...», — розповіла вона.
Не всі відразу знаходять могили родичів, зазвичай це стосується похованих до 2000 року.
«Письмові журнали від 2000 року система зчитує, вони в належному порядку, але з тими, хто був похований раніше технічний процес обробки даних йде повільніше», — пояснював старший фахівець відділу Раймондас Казлаускас.
Мода на оцифровку
Оцифровка кладовищ — міжнародний тренд. У 2019 році Ізраїль став першою країною в світі, де оцифрували всі кладовища. Робота проводилася співробітниками ізраїльського відділення міжнародної організації MyHeritage із залученням 33 тисячі волонтерів — переважно на гроші, зібрані в ході краудфандингової кампанії.
Проєкт стартував в 2014 році і зайняв п`ять років: були сфотографовані 1,5 млн могил на 638 кладовищах. Всі дані доступні на спеціальному сайті, який організований за схожим принципом з литовським: в рядку пошуку потрібно вбити ім`я і прізвище людини, система видасть інформацію про його поховання і допоможе побудувати маршрут.
Організація MyHeritage закликає громадян допомагати — фотографувати нові кладовища і пересилати їх авторам проєкту.
У деяких країнах Азії є кладовища, де диджиталізація починається з самих могил. Там на надгробному камені або поруч з ним встановлюється QR-код: відсканувавши його своїм смартфоном, людина потрапляє на спеціальний сайт, де може прочитати біографію померлого і погортати його фотографії — цю інформацію надають родичі.
У країнах Європи часто більш консервативних в таких питаннях QR-коди біля надгробків поки не набули широкого поширення. За словами професора права Ґерда Мерка з Німеччини, власники кладовищ побоюються, що QR-коди з переходом на сайт, де буде представлена розширена інформація про померлого, порушують закон про захист персональних даних.
У пострадянських країнах оцифруванням кладовищ теж займаються. Так, у 2017 році в Росії з`явився сервіс «Кладовища Росії.рф», створений за підтримки Міністерства регіонального розвитку. До 2019 року творці сайту узагальнили дані про 8 млн поховань. Правда, загальнодоступної бази даних там немає — можна замовити послугу пошуку поховання в індивідуальному порядку. За 2400 рублів (близько 26,5 євро) творці сайту обіцяють надати точну адресу місця поховання і карту, по якій можна буде прокласти маршрут.
А ось аналогічна база Білорусі — проєкт під назвою «Пам`ятаємо» — була створена з ініціативи волонтерів. «По суті, в країні не було жодного ефективного механізму, щоб знайти місце поховання конкретної людини, — говорить автор проекту Костянтин Начаткін. — Я чекав якогось рішення, а потім зрозумів, що повинен створити його сам». Проект був запущений 3 роки тому, до амбітної мети — оцифрувати всі кладовища Білорусі — ще далеко, зате волонтери проекту частково оцифрували деякі кладовища в Росії і Україні.
За підтримки «Медиасети». Денис Кишинівський, «Нова газета — Балтія»