Назад у минуле: в Мукачеві на очах зникає історичний палац - фото
Мовчазний, понівечений і закатований до півсмерті - саме таким нині постає перед рідкісними відвідувачами колишній палац барона Ковнера у Мукачеві. Розбиті вікна зяють порожніми очницями, а під стінами туляться сміттєві баки, біля яких у затінку відпочивають безхатьки, пише Перший.
Вони, вочевидь, єдині сторожі палацу. Неподалік у сквері грається дітвора. Можливо, тут є і анонімні творці примітивних графіті, якими розписана будівля.
Сходи, що ведуть до головного входу, так густо поросли молодими деревами, що розгледіти фасад споруди стало неможливо.
На старих листівках видно, який живописний вигляд мав колись палац Ковнера. Він міг би бути однією з найгарніших пам’яток Мукачева, однак доля його склалася трагічно.
Маєток був побудований наприкінці XIX століття для угорського барона єврейського походження Адольфа Ковнера (інший варіант написання – Конер), який взяв у оренду земельну ділянку від графа Шенборна-Бухгайма. Ковнер був багатим підприємцем і власником одного з найбільший банків в тогочасній Угорщині – «Kohner Adolf és Fiai» («Адольф Конер і сини»). Перший господар навряд чи подовгу мешкав у тихому мукачівському маєтку. Він був дуже заклопотаною людиною, їздив у справах по всій країні, мав широке коло інтересів – від інженерії до сільського господарства, – і завдяки своїм діловим якостям навіть домігся баронського титулу і посади радника при імператорі Австро-Угорщини Франці-Йосифі I. Окрім того, Ковнер був відомий як поціновувач мистецтва, затятий колекціонер та меценат, а до його колекції потрапили полотна видатних майстрів пензля, у тому числі Моне, Гогена і Ван Гога. Частина з них зберігалася і в палаці у Мукачеві.
Картини у палаці Ковнера. Фото: Вікіпедія
У 1914 році барон передав маєток Мукачівському юдейському святому товариству, аби переобладнати його під лікарню. Однак цьому похвальному наміру не судилося бути втіленим – палац Ковнера став відомий як місце, де людей не лікували, а мордували.
Після Першої світової війни Закарпаття стало частиною демократичної Чехословаччини, а поміщики габсбургських часів втратили володіння. У проміжку між двома світовими війнами, поки тривав чехословацький період, у палаці Ковнера розміщувалося керівництво жупанату.
У 1939 році права на Підкарпатську Русь заявила Угорщина, яка була союзницею нацистської Німеччини. З 1939 по 1944 рік палац Ковнера перетворили на штаб угорської контррозвідки. Підвали будівлі, сьогодні засипані сміттям, були катівнями, де жандарми нелюдськими методами вибивали свідчення із тих, кого підозрювали у «підривній» діяльності.
Достеменно невідомо, скільки людей пройшло через ковнерівський застінок. Віддалене, оточене садами місце для установи обрали навмисне – аби ніхто не почув криків жертв. Тут сидів депутат Сойму Карпатської України Юлій Бращайко, а у липні 1942 року відбувся судовий процес над 170-ма активістами ОУН. У вересні 1944 року до палацу Ковнера зігнали ромів з довколишніх сіл – їх, як і євреїв, фашистська ідеологія мала за «унтерменшів», отож на них чекали концтабори і смерть. Утім, прийшла звістка про наближення Червоної армії, тому угорські жандарми вивезли в’язнів у поле неподалік Павшина і там покинули, а самі накивали п’ятами, наздоганяючи відступаюче військо. Цим ромам пощастило – у інших тюрмах фашисти при відступі розстрілювали ув’язнених.
У 1950-х в палаці Ковнера розміщувалася районна державна адміністрація, а згодом – Мукачівська районна прокуратура. В 1965 році палац мав іще цілком презентабельний вигляд.
Але після того, як установа змінила приміщення, безгосподарна будівля почала занепадати. Зараз палац руйнується не по днях, а по годинах – іще п’ять років тому можна було впізнати класицистичні форми споруди і оцінити архітектурний ансамбль.
Два роки тому це було вже складно.
Тепер його застеляють непроглядні хащі.
У 2015 році стало відомо, що палац продали з аукціону В’ячеславу Лукачині, директору ТОВ «Білдер», який планував перетворити напівзруйнований баронський маєток на гостьовий дім. Коли журналісти місцевого видання поцікавилися, як могли продати пам’ятку архітектури, з ратуші прийшла відповідь:
«Нежитлова будівля колишнього палацу Ковнера (поштова адреса: м. Мукачево, вул. Берегівська, 62В) є забудовою з визначеними стильовими ознаками і була в 1987 році рекомендована до внесення в перелік пам’яток архітектури місцевого значення, однак рішень або розпоряджень про прийняття на державний облік даної будівлі з 1987 року по теперішній час не приймалося».
Мешканці безбарвних багатоповерхівок, в оточенні яких аристократичний палац опинився у радянський період, сприйняли ініціативу перебудови пам’ятки без ентузіазму, і будівельний вагончик, який ненадовго з’явився на дитячому майданчику неподалік палацу, був притьмом виштовханий геть.
Відтоді маєток, який за свою історичну і архітектурну цінність заслуговує бути не «гостьовим домом», а музеєм, став жертвою забуття. Ідеї зробити тут музей-меморіал або мистецьку галерею лунали вже давно, але навіть облаштування «будинку для гостей» (готелю?), на якому наполягав власник, допомогло б урятувати будівлю від повної розрухи.
Натомість не робиться нічого, аби бодай призупинити занепад палацу Ковнера. Сюди небезпечно навіть заходити: біля входу замість долівки – яма. Підлога майже в усьому палаці провалилася і, за гіркою іронією, оголились ті самі підвали, у яких під час Другої світової жандарми допитували підозрюваних.
Перше, що відчувається у занепалому палаці – сморід сміття. Пластикові обгортки, пляшки, ганчір’я, бите скло, недопалки, стара шина, вінілова платівка і підпалена книжка, у якій написано щось про процесію на честь Будди – мимовільні учасники сплюндрування пам’ятки.
Про її колишню красу нагадують ледь вловимі деталі: різьблена дерев’яна стеля, котра в кількох місцях вже провалилася, рештки візерунків на стінах, поки не замальованих вільними художниками вулиць, і плитка, яка місцями збереглася на долівці і стіні.
Палацу не пощастило ще й із тим, що він звідусіль закритий житловими будинками. На їхньому місці раніше був розбитий обширний парк, але зараз з боку вулиці пам’ятки зовсім не видно, і її руїни не мозолять очі нікому, кому могло б стати соромно за її знищення. Щодо сусідів з багатоповерхівок, вони вже звикли бачити палац у такому стані.
Руїни палацу Ковнера ще стоять, наче пам’ятка руйнівній силі часу, який пожирає навіть каміння. Раніше чи пізніше хаос однаково переможе – але у цьому величному маєтку, а нині закатованій катівні, він тріумфує.
Вони, вочевидь, єдині сторожі палацу. Неподалік у сквері грається дітвора. Можливо, тут є і анонімні творці примітивних графіті, якими розписана будівля.
Сходи, що ведуть до головного входу, так густо поросли молодими деревами, що розгледіти фасад споруди стало неможливо.
На старих листівках видно, який живописний вигляд мав колись палац Ковнера. Він міг би бути однією з найгарніших пам’яток Мукачева, однак доля його склалася трагічно.
Маєток був побудований наприкінці XIX століття для угорського барона єврейського походження Адольфа Ковнера (інший варіант написання – Конер), який взяв у оренду земельну ділянку від графа Шенборна-Бухгайма. Ковнер був багатим підприємцем і власником одного з найбільший банків в тогочасній Угорщині – «Kohner Adolf és Fiai» («Адольф Конер і сини»). Перший господар навряд чи подовгу мешкав у тихому мукачівському маєтку. Він був дуже заклопотаною людиною, їздив у справах по всій країні, мав широке коло інтересів – від інженерії до сільського господарства, – і завдяки своїм діловим якостям навіть домігся баронського титулу і посади радника при імператорі Австро-Угорщини Франці-Йосифі I. Окрім того, Ковнер був відомий як поціновувач мистецтва, затятий колекціонер та меценат, а до його колекції потрапили полотна видатних майстрів пензля, у тому числі Моне, Гогена і Ван Гога. Частина з них зберігалася і в палаці у Мукачеві.
Картини у палаці Ковнера. Фото: Вікіпедія
У 1914 році барон передав маєток Мукачівському юдейському святому товариству, аби переобладнати його під лікарню. Однак цьому похвальному наміру не судилося бути втіленим – палац Ковнера став відомий як місце, де людей не лікували, а мордували.
Після Першої світової війни Закарпаття стало частиною демократичної Чехословаччини, а поміщики габсбургських часів втратили володіння. У проміжку між двома світовими війнами, поки тривав чехословацький період, у палаці Ковнера розміщувалося керівництво жупанату.
У 1939 році права на Підкарпатську Русь заявила Угорщина, яка була союзницею нацистської Німеччини. З 1939 по 1944 рік палац Ковнера перетворили на штаб угорської контррозвідки. Підвали будівлі, сьогодні засипані сміттям, були катівнями, де жандарми нелюдськими методами вибивали свідчення із тих, кого підозрювали у «підривній» діяльності.
Достеменно невідомо, скільки людей пройшло через ковнерівський застінок. Віддалене, оточене садами місце для установи обрали навмисне – аби ніхто не почув криків жертв. Тут сидів депутат Сойму Карпатської України Юлій Бращайко, а у липні 1942 року відбувся судовий процес над 170-ма активістами ОУН. У вересні 1944 року до палацу Ковнера зігнали ромів з довколишніх сіл – їх, як і євреїв, фашистська ідеологія мала за «унтерменшів», отож на них чекали концтабори і смерть. Утім, прийшла звістка про наближення Червоної армії, тому угорські жандарми вивезли в’язнів у поле неподалік Павшина і там покинули, а самі накивали п’ятами, наздоганяючи відступаюче військо. Цим ромам пощастило – у інших тюрмах фашисти при відступі розстрілювали ув’язнених.
У 1950-х в палаці Ковнера розміщувалася районна державна адміністрація, а згодом – Мукачівська районна прокуратура. В 1965 році палац мав іще цілком презентабельний вигляд.
Але після того, як установа змінила приміщення, безгосподарна будівля почала занепадати. Зараз палац руйнується не по днях, а по годинах – іще п’ять років тому можна було впізнати класицистичні форми споруди і оцінити архітектурний ансамбль.
Два роки тому це було вже складно.
Тепер його застеляють непроглядні хащі.
У 2015 році стало відомо, що палац продали з аукціону В’ячеславу Лукачині, директору ТОВ «Білдер», який планував перетворити напівзруйнований баронський маєток на гостьовий дім. Коли журналісти місцевого видання поцікавилися, як могли продати пам’ятку архітектури, з ратуші прийшла відповідь:
«Нежитлова будівля колишнього палацу Ковнера (поштова адреса: м. Мукачево, вул. Берегівська, 62В) є забудовою з визначеними стильовими ознаками і була в 1987 році рекомендована до внесення в перелік пам’яток архітектури місцевого значення, однак рішень або розпоряджень про прийняття на державний облік даної будівлі з 1987 року по теперішній час не приймалося».
Мешканці безбарвних багатоповерхівок, в оточенні яких аристократичний палац опинився у радянський період, сприйняли ініціативу перебудови пам’ятки без ентузіазму, і будівельний вагончик, який ненадовго з’явився на дитячому майданчику неподалік палацу, був притьмом виштовханий геть.
Відтоді маєток, який за свою історичну і архітектурну цінність заслуговує бути не «гостьовим домом», а музеєм, став жертвою забуття. Ідеї зробити тут музей-меморіал або мистецьку галерею лунали вже давно, але навіть облаштування «будинку для гостей» (готелю?), на якому наполягав власник, допомогло б урятувати будівлю від повної розрухи.
Натомість не робиться нічого, аби бодай призупинити занепад палацу Ковнера. Сюди небезпечно навіть заходити: біля входу замість долівки – яма. Підлога майже в усьому палаці провалилася і, за гіркою іронією, оголились ті самі підвали, у яких під час Другої світової жандарми допитували підозрюваних.
Перше, що відчувається у занепалому палаці – сморід сміття. Пластикові обгортки, пляшки, ганчір’я, бите скло, недопалки, стара шина, вінілова платівка і підпалена книжка, у якій написано щось про процесію на честь Будди – мимовільні учасники сплюндрування пам’ятки.
Про її колишню красу нагадують ледь вловимі деталі: різьблена дерев’яна стеля, котра в кількох місцях вже провалилася, рештки візерунків на стінах, поки не замальованих вільними художниками вулиць, і плитка, яка місцями збереглася на долівці і стіні.
Палацу не пощастило ще й із тим, що він звідусіль закритий житловими будинками. На їхньому місці раніше був розбитий обширний парк, але зараз з боку вулиці пам’ятки зовсім не видно, і її руїни не мозолять очі нікому, кому могло б стати соромно за її знищення. Щодо сусідів з багатоповерхівок, вони вже звикли бачити палац у такому стані.
Руїни палацу Ковнера ще стоять, наче пам’ятка руйнівній силі часу, який пожирає навіть каміння. Раніше чи пізніше хаос однаково переможе – але у цьому величному маєтку, а нині закатованій катівні, він тріумфує.